Девы ночи – Юрий Винничук

Юрко Винничук – один з найулюбленіших моїх українських письменників. Йому вдається все – еротичні, гумористичні, пригодницькі оповідки, серйозні романи, казки. Це нетипово, і тому ще більше приваблює.

"Діви ночі" – еротично-гумористично-пригодницько-кримінальна оповідка про життя того, чого «в Савєтском Саюзє не било», тобто сексу. А саме професійного сексу і його дів. В романі є головний герой Юрко Винничук (юнак, що повернувся з армії та веде «кнайповий» спосіб життя), є велика кількість сексуальних дівчат-куртизанок і дівчат-повій різного віку (від 8(!!!) до… років), декілька циган, декілька міліціонерів, купа партійних діячів, директорів заводів і т.п., 300 пар джинсів Левісів, одна кімната тортур, знані львівські ресторани, дві вілії, де коїться таке, про що не писали в комуністичній пресі, і звісно, колоритний Львів. Наш Юрко постійно потрапляє в якісь халепи і з блиском із них викручується. Йому до снаги і джинси запродати, і побути сутенером, і закохатися у куртизанку-дружину ну дуже серйозного «дяді», і втрапити до декількох «темних» справ.

Оповідь від першої особи приправлена гумором, чоловічими думками щодо жіночої вдачі, і звичайно чудовою галицькою говіркою. Що можна сказати – напрочуд чудова читанка!Юрко Винничук – один из самых любимых моих украинских писателей. Ему покорились разнообразные жанры – эротические, юмористические, приключенческие рассказы, серьезные романы, сказки.

"Девы ночи" – эротично-юмористически-приключенческо-криминальная повесть о жизни того, чего в Советском Союзе было, то есть секса. А именно профессионального секса и его жриц. У нас есть главный герой Юрко Винничук (юноша, вернувшийся из армии и ведущий асоциальный образ жизни), есть галерея сексуальных девушек-куртизанок и девушек-проституток разного возраста (от 8 (!!!) до … лет) , несколько цыган, несколько милиционеров, куча партийных деятелей, директоров заводов и т.п., 300 пар джинсов Левис, одна комната пыток, известные львовские рестораны, две виллы, где происходит такое, о чем не писали в коммунистической прессе, и конечно, колоритный Львов. Наш Юрко постоянно попадает в какие-то «истории» и с блеском из них выкручивается. Ему по силам и джинсы продать, и побыть сутенером, и влюбиться в куртизанку-жену ну очень серьезного «дяди», и поучаствовать в нескольких криминальных делишках.

Рассказ от первого лица приправлен отменным юмором, мужскими рассуждениями относительно женских прелестей и как с ними быть))), и конечно прекрасным галицким говором.

Что еще сказать? – разве только то, что приключения 40-летнего Юрка не менее занимательны))))

Обожаю читать галицких авторов. Этот невообразимый галицкий диалект… Я в восторге. Как филолог кайфую от всех этих словечек и оборотов. К сожалению, мне с моим «классическим литературным украинским» не удается говорить на таком.

Поэтому, в первую очередь, язык. Им наслаждаешься с самого первого предложения…он такой, такой…в нём вся атмосфера «Галиччини», и привязывает к себе до самых последних слов.

Сюжет? Напоминает несколько рассказов про одного и того же супер-героя-шалтай-болтая западно-украинско-советского разлива. Герой успешно встревает в неприятности и с такой же легкостью из них выпутывается благодаря врожденной харизме и обаянию, судя по всему. Всегда завидовала таким людям…Этот скин надо прокачивать и прокачивать (:

Жанр криминальная история – бесспорно, как во многих рецензиях написано – по всем канонам: убийства, погоня, слежка, сокрытие, свидетели, убийцы, соучастники. Вместе с тем не лишает нас автор своего особого видения всех этих событий, с юмором, и сопереживанием. Здесь есть и нежность и сочувствие, порой до влаги в глазах.

Такой себе срез темной стороны советской жизни в Львовских реалиях. Непривычно и необычно читать о ремесле проституток, особенно элитных, о школе старой профессиональной путаны…

Не во все, конечно, верится, но в целом – отлично.

Отдельное спасибо автору за атмосферность, чувствуешь себя на улочках советского Львова, хочешь стать частью этой культуры, уже начиная с рассказа о блюде «кишка». Ну и, конечно же, язык. Он великолепен.

Галицький діалект – це як вишукані ласощі, про які ти навіть ніколи не здогадувався. А спробуєш і неможливо відірватись, з'їдаєш все, що є.

Дуже незвично читати таку відверту еротично-кримінально-пригодницьку розповідь, написану галицьким діалектом. Але цікаво. Певно, як не це, якби читав російською мовою, то книга нічим би не виділялась з-поміж інших.До речі, герої дуже емоційні, виразні – як позитивні, так і негативні.

Прочитайте – отримаєте задоволення.